З однієї сторони, питання, винесене в назву публікації, є досить розмитим та неконкретизованим. З іншої, достатньо чітку та однозначну відповідь на нього містить стаття 32 Кодексу цивільного захисту України (далі – Кодекс).

Спробуємо розглянути та правильно розставити акценти разом з фахівцями. Розпочинати доцільно з самого визначення поняття та розуміння терміну «найпростіше укриття».

Це визначення ми можемо знайти у вже названій статті 32 Кодексу: «Найпростіше укриття – це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій можливе тимчасове перебування людей з метою зниження комбінованого ураження від небезпечних чинників, а також від дії засобів ураження в особливий період».

Тобто, окоп (перекрита або неперекрита щілина), бліндаж, ДОТ, ДЗОТ, технічне підпілля, підвал, льох, погріб – це все можна віднести до найпростіших укриттів. По великому рахунку, до них можна включити навіть овочесховище чи силосну яму або інші будівлі, споруди та приміщення, що у складний момент зможуть «знизити комбіноване ураження», а простіше – негарантовано захистити від вражаючих чинників застування різної зброї (як масового ураження, так й звичайних озброєнь).

Необхідно чітко розуміти основний ключовий момент: створення, облаштування найпростіших укриттів передбачено саме на особливий період з метою нарощування фонду захисних споруд цивільного захисту.

Дійсно, під час війни може не бути достатньо часу для проектування та будівництва повноцінних споруд, призначених для укриття населення. Тому, власне, й передбачено використання максимально всього того, що може хоча б мінімально підвищити рівень безпеки людей, насамперед того, що вже побудовано, введено в експлуатацію й за незначного дообладнання може бути використано для захисту людей.

Однак, незважаючи на те, що найпростіші укриття входять до фонду захисних споруд та належать до засобів колективного захисту, важливо розуміти, що їх не можливо запроектувати та побудувати: Кодексом передбачено, що відповідно до будівельних норм здійснюється проектування, будівництво, пристосування і розміщення виключно захисних споруд цивільного захисту (сховищ та протирадіаційних укриттів) та споруд подвійного призначення.

Будівельними нормами, а саме ДБН В.2.2-5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільного захисту», передбачено, що споруди подвійного призначення мають проектуватися із захисними властивостями вищезазначених захисних споруд цивільного захисту.

Ані цими нормами, ані жодними іншими не передбачено встановлення вимог до проектування та будівництва найпростіших укриттів, а також їх захисних властивостей.

Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 р. № 138, визначено, що створення фонду захисних споруд у тому числі здійснюється шляхом взяття на облік як найпростіших укриттів об’єктів іншого призначення, які експлуатуються, зокрема підземних і наземних будівель і споруд, гірських та інших виробів і підземних порожнин, та їх облаштування. З цією метою органами влади різного рівня та суб’єктами господарювання можуть створюватися відповідні комісії.

Відповідно до законодавства включення найпростішого укриття до фонду захисних споруд здійснюється на підставі акта, складеного за результатами проведеного огляду (оцінки) будівель, споруд і приміщень різного призначення, що експлуатуються.

Все вищезазначене ще раз підтверджує той факт, що найпростіші укриття включаються до відповідного фонду не за результатами будівництва і не як об’єкт будівництва, введений в експлуатацію, а виключно за наслідками проведених заходів організаційного характеру.

На сьогоднішній досить часто посилаються в дискусіях на пункт 4 частини третьої статті 32 Кодексу, яким визначено, що певні категорії населення підлягають укриттю (тобто, можуть бути захищені) у найпростіших укриттях. Необхідно зазначити, що на сьогодні ця норма з системним урахуванням інших вимог Кодексу, положень інших нормативно-правових актів та будівельних норм, є таким собі атавізмом і, сподіваємося, скоро буде виключена.

Насамкінець, варто також згадати, що передбачення найпростіших укриттів бере свої витоки ще з радянських часів, коли більшість населення проживала в бараках, комуналках  та всім відомих «хрущовках».

В умовах обмеженої кількості та місткості надійних об’єктів фонду захисних споруд питання, де ж укривати на випадок війни, зокрема й ядерної, населення, для якого захисні споруди ще не побудовано, виникало вже в ті часи. Тому як відповідь на нього було вирішено взяти на облік усі заглиблені приміщення для забезпечення хоча б мінімального рівня захисту (наскільки про це такий захист можливо взагалі говорити при найпростіших укриттях).

Тимчасове вирішення проблеми переросло у зловживання можливістю влаштування найпростіших укриттів та підміну цим поняттям справжніх захисних споруд цивільного захисту, що врешті решт вилилося у проблему величезного дефіциту останніх. На жаль, реалії сьогодення тільки підкреслили гостроту проблематики.

Найпростіші укриття – це не панацея і не гарантія забезпечення безпеки населення, це потрібно доносити до всіх, починаючи від представників органів державної влади і закінчуючи забудовниками, проектантами та самими мешканцями.